Borderlands 2: огляд

Borderlands 2: огляд

 / 16 лютого 2013 / Джерело: damitrianism.wordpress.com /  ,

Зухвала іграшка для тих, кому охота випустити трошки пари. Бордерлендс – це космічний вестерн. Хоча цей жанр не така вже і велика рідкість, здогадуюся, що не всім буде просто уявити, що він собою являє. Насправді, все дуже просто. Уявіть собі час, коли колонізація віддалених планет буде настільки ж доступною, наскільки пару століть тому було можливим освоєння Дикого Заходу. Звісно, замість старих Сміт-енд-Вессонс'ів з'являться нові круті футуристичні пушки, патрони до яких можна дістати із щойно телепортованих автоматичних коробок, але суть лишиться та сама: навіжені бандити, продажні шерифи, героїчна необхідність захистити слабших, пограбування потягів (які їздять на антигравітаційних подушках), інтенсивні перестрілки посеред похилених будиночків якогось безіменного покинутого поселення. Ну і перекотиполе… або якісь його космічні аналоги.

Бордерлендс приваблює своєю оригінальною мультяшною графікою, що зарекомендувала себе добре ще у першій частині гри. Якщо Dishonored називали анімованим живописом, то Бордерлендс – це анімований і дуже якісний комікс.

Чисто з точки зору ігрового процесу, Бордерлендс – це hack-&-slash, тільки з вогнепальною зброєю замість мечів. Себто більшу частину часу ми будемо розстрілювати все-шо-рухається, збирати будь-який крам, який випав із уже розстріляних супостатів, потім копатися в інвентарі, чи не надибали ми раптом якоїсь кращої зброї за ту, що в нас є, а потім продаватимемо решту всього, що в нас є, а потім знову все спочатку. І так багато разів поспіль. Тим, хто, подібно до мене, полюбляє “глибокі” іграшки, така картина може здатися нудною, але Бордерлендс 2 зовсім не нудна, передусім – за рахунок свого чорного гумору та добре вгаданої динаміки геймплею.

Image: http://damitrianism.files.wordpress.com/2013/01/handsome_jack_borderlands.jpg

Наш герой – один із чотирьох мисливців за сховищами (Vault Hunters). Це щось середнє між мисливцями за головами і першопроходцями. На початку гри новий власник корпорації “Гіперіон” Красунчик Джек (як бачите, ім'я дуже в стилі вестернів), заманює чотирьох побратимів-мисливців у пастку і кидає їх помирати посеред пустелі з не до кінця зрозумілих причин. Згодом трохи прибацаний на голову робот Клептреп рятує головного героя (ви обираєте, кого саме) і закликає долучитися до повстанців, які хочуть знищити корпорацію, очолювану Джеком.

Не можу сказати, що нам згодовують дуже оригінальну історію, але більшість персонажів, попри свою карикатурність, зацікавлюють настільки, що хочеться дограти до кінця. Втім найбільший смак криється в деталях: у Бордерлендс зашито, мабуть, сотню посилань на усілякого роду фільми, ігри та книги, далеко не лише про космічні пригоди чи Дикий Захід. Ви матимете нагоду зустрітися з пародіями на черепашок ніндзя та Бетмена (та вбити їх), поспілкуватися з місцевим аналогом Хантера Томпсона, пройти епічну подорож у стилі Фродо, знайти глибоко зашиті “цитування” локацій з Dark Souls та Minecraft.

Image: http://damitrianism.files.wordpress.com/2013/01/b2concept.jpg?w=500&h=375

Хоча сюжетна лінія прописана під одного гравця, ігрова логіка натякає, що грати краще на пару з товаришем. Гра в режимі кооп стає ще цікавішою, динамічнішою і подекуди легшою.

Технічна складова вибору персонажа досить відчутна. У кожного героя є базова спеціальна здібність та три гілки розвитку. Одразу попереджаю: за основну кампанію ви встигнете прокачати до максимуму лише одну гілку або дві приблизно до половини. Більшість пунктів у кожній гілці або підсилюють вашу спеціальну здібність, або дають бонус до володіння певним типом зброї, або бонус, який підвищує ваші шанси на виживання. Скажімо, Командо Акстон має автоматичну переносну турель, яка добряче відволікає і розстрілює ваших ворогів, доки ви спокійненько заходите з флангу. Шизостріл Сальвадор, навпаки, є повністю агресивним героєм лобової атаки з двох рук. А от граючи за асасіна ЗерО, на певному етапі ви можете позбавитися необхідності користуватися вогнепальною зброєю. Чому? Бо у нього є меч і здатність ставати невидимим.

Казуальності в Бордерлендс значно менше, ніж можна очікувати від звичного hack-n-slash'у. Зміна ворогів не зводиться лише до збільшення у них показників броні та атаки. Натомість самі вороги різняться настільки, що потребують зміни тактики щодо них. Наприклад, “голіафи”, якщо їм відстрілити голову, починають вбивати своїх союзників, але при цьому вони стають сильнішими. Комахи-варкіди також можуть самовдосконалюватися прямо в ході бою, але беруть не силою, а кількістю. “Пацюки” вміють ухилятися від куль. Особливо проблемними є сутички з підземними черв'яками, а також із роботом-конструктором, який клепає собі помічників та поливає вас безкінечним градом ракет.

Приємно, що пошуки кращого озброєння не перетворюються на рутинне “щось підібрали – викинули старе”. Наприклад, я досить скоро знайшов снайперську гвинтівку, яка мені чудово слугувала половину гри і я не мав потреби її міняти. А от гранати всі дуже різні, тому їх міняти навіть в ході однієї перестрілки іноді доводиться декілька разів. З іншого боку, нормальний дробовик мені попався лише десь на середині гри, а нормальний пістолет-кулемет як такий взагалі відсутній.

Більшість предметів вашого спорядження виготовляються не одним виробником, а кількома. Ця система продумана в Бордерлендс значно краще, ніж скажімо, у першому Мас Ефекті: кожна компанія має свої впізнавані особливості, які принципово відрізняють її товари від товарів інших компаній. Наприклад, зброя марки Torgue стріляє лише вибуховими зарядами, це зручно, коли ваш ворог великий і неповороткий, але абсолютно безсенсовно у сутичках зі спритнішими супостатами. Зброя Tediore при перезарядці викидається і вибухає, ніби граната, – це круто на початку гри, але ближче до середини втрачає всякий сенс через малу потужність вибухів.

Image: http://damitrianism.files.wordpress.com/2013/01/borderlands-2-weapons.jpg

Трошки про погане. У грі є респавн. Я не люблю респавн. Ніякий. Говорячи заумними словами, я не люблю девальвацію воскресіння. А тут описуються умови, де смерть є меншою проблемою за нестачу патронів. Воскрешення стало однією із послуг корпорації Гіперіон, і при тому, послугою надзвичайно дешевою і швидкою. Безумовно, це зроблено для збереження динамічності гри, але смерть не тягне за собою навіть втрати інвентаря! Це ж абсурд! Більше того, втрачається певна логіка сюжету: оскільки Джек є президентом Гіперіону, стає дивно, чому він дозволяє своїм головним ворогам повертатися до життя, коли має владу їх прикінчити раз і назавжди? Пізніше, коли гине один з його найближчих союзників, чому він не може його воскресити?

Але ще більше у будь-якій грі я ненавиджу, коли респавняться вороги. І не просто так, а в тих самих точках, в тих самих кількостях і з тією ж зброєю, що була у них, коли я їх вбив!!! Просто за таких умов виникає ще одна купа питань: чи я дійсно граю в комп'ютерну гру, чи я сплутав ПК із 8-бітною приставкою? В чому сенс завдань, в яких мені треба когось вбити, якщо насправді ці персонажі не помирають? Було би добре, якби всюди, де гравець уже побував, набір ворогів коригувався, змінювалася їх чисельність, тип і т. д. В певних місцях так воно вже і є, і це добре. Але те, що остаточно не помирають навіть деякі боси – ну це просто повнісінька дурниця.

Але це, мабуть, єдиний суттєвий мінус іграшки.

Image: http://damitrianism.files.wordpress.com/2013/01/clap.jpg

Другорядні завдання цілком повторюють загальне враження від гри. Серед них чимало реально смішних та просто цікавих (наприклад, штучний інтелект ворожого поламаного робота просить вас вставити його в нове тіло). Але є і чимало завдань, які зводяться до повторного відвідування тих самих локацій та повторного переживання тих самих перестрілок (в силу вже згадуваного респавну). В цьому випадку дуже допомагає турель Командо Акстона – тільки вона тут рятує вже не стільки ваше життя, скільки рятує вас від занудних повторів старих перестрілок.

В сухому залишку, Borderlands 2 дуже рекомендована шанувальникам стрілялок, космічно-фантастичних вестернів та усім, хто шукає цікавий кооп і заради нього готовий закрити очі на певну алогічність сюжету. Щодо гумору, все ж таки, тут є і банальності, і перегини, і можливо, декому ці жарти набриднуть під кінець, але гра великою мірою тримається на добрячій зливі гострих жартів та приколів, глибинні шари яких відкриються найбільш уважним та просунутим у медійній поп-культурі шукачам сховищ.

Висновок: зіграти варто.

Стаття люб'язно надана блогом «Дамітріанство».

Щоб залишити коментар, зареєструйтесь чи увійдіть на сайт.
Якщо ви вважаєте цей матеріал крисним або ж він вам сподобався, залишіть будь ласка свій коментар. Нам важливо знати вашу думку!